Особливості комплексного розвитку пенсійної системи України

02.12.2020
5757
Особливості комплексного розвитку пенсійної системи України

Лазебна Марина Володимирівна

Міністр соціальної політики України

Марино Володимирівно, останнім часом багато розмов точиться навколо запровадження в Україні накопичувальної пенсійної системи. Її створення передбачалося ще в далекому 2003 році, проте наразі так і не відбулося. Скажіть, будь ласка, коли можна очікувати прийняття відповідних законодавчих актів?

М. Л.: Насправді ще 20 років тому стало зрозуміло, що наша демографія не дозволить лише за рахунок солідарної системи забезпечити гідний рівень життя людей на пенсії. На жаль, увесь цей час кожна нова влада обіцяла запровадити накопичувальну систему, визнавала її необхідність, але обмежувалася ви­вченням міжнародного досвіду та дискусіями навколо найкращої моделі. А міжнародний досвід можна вивчати нескінченно — щороку він оновлюється. Наші сусіди вже по декілька разів встигли запровадити накопичувальні системи та переформатувати їх, виправляючи помилки та змінюючи моделі для кращого забезпечення людей. А ми 20 років вивчаємо… І це на­справді велика втрата для наших громадян,
що загальнообов’язкової накопичувальної пенсійної системо досі не ввели. Фактично за ці роки близько мільйона громадян позбавили можливості додатково до солідарної отримувати другу пенсію з накопичувальної системи.Також ми не сформували культури накопичення в людей, яка в усьому світі є основою добробуту, у тому числі в поважному віці, ми не змінили світогляду з патерналістського (“держава мене всім забезпечить”) на незалежний (“я подбаю сам, а держава має забезпечити умови для цього”).

Сьогодні в нас падає коефіцієнт заміщення пенсіями заробітку — наразі він дорівнює 29% (середня пенсія становить 29% від середньої зарплати), колись був 57%, а в подальшому нам прогнозують менше 20%. Це всі ми маємо усвідомлювати і відверто про це говорити.

М. Л.: У Верховній Раді ще з грудня минулого року розглядається законопроєкт щодо запровадження загальнообов’язкового пенсійного забезпечення. Він не ідеальний, його потрібно доопрацьовувати. Зі свого боку, ми ще в травні—червні подали до нього свої пропозиції, узагальнивши в них пропозиції Європейської бізнес-асоціації, Української асоціації адміністраторів пенсійних фондів, Всеукраїнської асоціації недержавних пенсійних фондів, Української асоціації інвестиційного бізнесу, експертів Реанімаційного Пакету Реформ, позиції Торгово-промислової палати, УСПП, проф­спілок транспортників, енергетиків, працівників вугільної промисловості.

Зараз рішення за Верховною Радою. Ми впевнені, до кінця цього року треба прийняти законо­проєкт, який запровадить обов’язкові пенсійні накопичення, щоб наступного року можна було підготуватись технічно, а з 1 січня 2022 р. розпочати внески. Інакше матимемо ризики вкотре “заговорити” питання.

Чи зможе накопичувальне пенсійне страхування покращити рівень пенсійного забезпечення громадян?

М. Л.: Безумовно. До того ж ефект буде багатовимірний, позаяк накопичувальні пенсії — це ще й розвиток економіки, і детінізація ринку праці. Загалом, оцінюючи ефект від запровадження загальнообов’язкової накопичувальної системи — другого рівня пенсійної системи України, експерти відзначають, що в результаті:

  • люди отримають додаткову пенсію, яка разом із солідарною становитиме не менше 40% від заробітної плати;
  • економіка отримає довгостроковий інвес­тиційний ресурс для розвитку та створення нових робочих місць, який за перші 35 років складе 40—67% ВВП;
  • додатково відбуватиметься детінізація зай­нятості та зарплат, що, своєю чергою, стане додатковим джерелом наповнення солідарної пенсійної системи;
  • люди навчаться користуватись інструментами накопичення і будуть додатково доб­ровільно накопичувати, підвищуючи свій рівень добробуту та обсяг внутрішніх інвестицій в економіці.

Таким чином, відбудеться комплексний роз­виток пенсійної системи, усіх трьох її рівнів, і саме це є надзавданням. Побудувати та запустити другий рівень так, щоб це сприятливо вплинуло на всю пенсійну систему й усі рівні, а також дало додаткові ресурси для розвитку економіки, щоб зрештою це багатовимірно підвищувало добробут людини.

Звісно, найбільше отримають ті, хто з першого дня роботи накопичуватиме. На старті системи передбачаються мінімальні внески — 2% + 1% або 2% + 2%. Але для гідного рівня пенсій їх поступово необхідно буде підвищувати.

Щоб розуміти орієнтири, можна навести такі цифри (для прикладу, реальна дохідність накопичень — 3% річних):

  • якщо людина працює та накопичує з 20 до 60 років по 5% від зарплати, а потім отримуватиме пенсію 15 років, то коефіцієнт її заміщення з накопичувальної системи буде 26%. Тоді навіть якщо солідарна пенсія становитиме 20%, то загалом із двох джерел вона отримає пенсію 46% від свого заробітку;
  • якщо людина накопичує з 30 до 60 років, то для такого ж результату їй необхідно відкладати по 8% заробітку;
  • якщо людина накопичує з 40 до 60 років, то такий самий результат вона отримає, відкладаючи по 14% зарплати.

Чи не краще було б узагалі скасувати солідарне пенсійне забезпечення, переформатувавши його в накопичувальне?

М. Л.: Ні, це не вихід із ситуації. Тут власне й можна звернутися до міжнародного досвіду, який ми так довго вивчали. У країнах, де від солідарного рівня відмовилися взагалі або суттєво його скоротили, проблеми з пенсійним забезпеченням залишились. Найстійкіші пенсійні системи — багаторівневі, де один рівень доповнює інший та зменшує ризики для людини.

Солідарний рівень не вразливий до фінансових ризиків (кошти збираються та одразу виплачуються, їх не потрібно захищати від знецінення, втрат), але вразливий до демографічних (майбутня пенсія залежить від того, скільки працюючих буде в країні, коли людина вийде на пенсію, які в неї будуть доходи тощо).

Накопичувальний рівень, навпаки, невразливий до демографічних ризиків (людина накопичує сама собі), але вразливий до фінансових.

Тому їх поєднання, коли людина отримуватиме частину доходів із солідарного рівня, а частину з накопичувального — це більш надійна система, аніж будь-який один із рівнів.

Який формат накопичувальної пенсійної системи в Мінсоцполітики хотіли б взяти за основу? Чи не буде її запровадження додатковим тягарем для гаманця громадян?

М. Л.: Хочу акцентувати на основних параметрах, які, на нашу думку, необхідно реалізувати у разі запровадження системи.

1. Людина — власник. Людина є власником своїх пенсійних накопичень, сама обирає, у якому фонді накопичувати, може змінити фонд, залишити пенсійні накопичення в спадок, скористатися ними в критичних випадках, скажімо, на лікування тощо.

2. Учасники. Участь у системі беруть усі наймані працівники до 50 років, старші за 50 — можуть відмовитися. Це сприятиме підвищенню рівня зайнятості людей старшого віку.

3. Внески. Людина сплачує на свій рахунок в обраному пенсійному фонді 2% від зарплати, роботодавець додає ще 2%, таким чином людина отримує 4%. Тому для неї це не буде обтяжливим, навпаки: перераховуючи 2% на власний рахунок, людина отримає вдвічі більше — 4%. Надалі внески необхідно збільшувати щонайменше до 7%.

4. Податки. Щоб не відбулося зростання навантаження на роботодавців, держава розглядає можливість відповідно знизити ставку ЄСВ. Внески на пенсійні накопичення не обкладатимуться єдиним соціальним внеском та податком на доходи фіосіб, також не обкладатиметься інвестиційний дохід, а виплати будуть обкладати на загальних принципах оподаткування пенсій.

5. Інвестування. Пенсійні накопичення вкладатимуться в економіку країни, в активи, визначені законодавством як найнадійніші (державні цінні папери, у т.ч. цільові на реалізацію довгострокових проєктів, муніципальні цінні папери, цінні папери підприємств, депозити, банківські метали, нерухомість, земля тощо).

Водночас вони “розкладатимуться по різних кошиках” — головний метод, яким у світі забезпечують збереження коштів протягом тривалого часу. Ці активи можуть бути і гривневими, і валютними, тому пенсійні накопичення можна буде захистити і від курсових коливань.

Накопичувальні пенсійні фонди щоденно звітують про те, куди інвестовані кошти, скільки коштують ці активи, проходять щорічний незалежний аудит. Учасник може щодня перевіряти стан свого рахунка та переводити свої накопичення до іншого фонду, якщо щось не сподобається, без жодних штрафних санкцій.

6. Інфраструктура. Система має працювати на базі наявних державних (ДПС, Казначейство, ПФУ) та приватних інституцій (НПФ, КУА, адміністратори, банки-зберігачі), без створення додаткових монополістичних структур із високими корупційними ризиками.

7. Виплати. Людина з накопичувальної системи зможе отримати три види виплат:

  • одноразові (критичний стан здоров’я, інвалідність, виїзд на ПМЖ, у разі смерті — спадкоємцям, якщо накопичена сума замала для періодичних виплат);
  • на визначений термін (не менше 10 років);
  • довічні (через страхові компанії).

8. Взаємне зміцнення рівнів солідарної системи. Усі умови добровільного та обов’язкового накопичення максимально уніфіковано, стимулюється конкуренція надавачів послуг, немає монополій. Людина звикає користуватися накопичувальними фондами за єдиними правилами, розвиваються добровільні накопичення, громадяни зацікавлені у “білих” зарплатах — додатковий стимул їх детінізації, що збільшує надходження до солідарної системи.

9. Сильне та професійне державне регулювання. Нам потрібне фахове, висококваліфіковане та системне державне регулювання цієї сфери, щоб забезпечувати надійне збереження пенсійних накопичень людей у довгостроковій перспективі. Сильний та професійний регулятор. Позаяк професійний, але слабкий —  не зможе забезпечити роботу всіх механізмів, які гарантують надійність довгострокових накопичень, а сильний, але некомпетентний — може наламати дров.

Дозвольте подякувати Вам за змістовну розмову та побажати успіхів і всебічної підтримки в запровадженні повномаштабної пенсійної реформи в Україні на рівні сучасних світових стандартів!

Увійдіть, щоб додати коментар

Коментарі

  • Коментарі не знайдені

Про газету

Рік заснування 1993
Перiодичнiсть виходу 120 номерiв на рiк

Передплатити газету

Придбати