Додаткова відпустка за ненормований день при неповному робочому дні: усі "за" і "проти"

(Коментар до листа Мінсоцполітики України від 10.10.17 р. № 2536/0/101-17/284)

У коментованому листі Мінсоцполітики України стверджує: якщо у зв'язку зі специфікою роботи працівник із неповним робочим днем періодично виконує основну роботу поза межами робочого часу, йому може бути встановлено ненормований робочий день. Відповідно, за ненормований день належить надавати додаткову відпустку тривалістю до 7 календарних днів згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України "Про відпустки" від 15.11.96 р. № 504/96-ВР  (далі — Закон про відпустки).

Зауважимо: такі твердження в роз'яснен­нях відомства зустрічаються не вперше, аналогічну думку воно висловило в листі від 22.07.15 р. № 431/13/133-15, який широка спільнота побачила лише в липні минулого року.

Проаналізуємо ці висновки.

Як відомо, ненормований робочий день установлюють тим категоріям працівників, нормувати робочий час яких неможливо. Це стосується ситуацій, зокрема, коли роботу виконують не в певний проміжок часу, а за необхідності за умови, що відбулися певні події чи обставини. Наприклад, ненормований робочий день доцільно встановлювати в кіновиробництві, де знімальний процес залежить від погодних умов та інших зовнішніх чинників. Ненормований робочий день також може бути встановлений для працівників сільського господарства або для працівників конкретних професій — лікарів, водіїв та інших.

У п. 2 Рекомендацій № 7[1], які визначають загальний порядок надання працівникам із ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, сказано: "...ненормований робочий день не застосовується для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем". Це пов'язано з тим, що встановлення неповного робочого дня передбачає відпрацювання певної кількості годин на день, тобто нормування робочого часу протягом дня. Багато років це правило вважали непорушним, і роз'яснення профільного відомства були відповідні. Наприклад, у листі від 07.05.02 р. № 010-430 Держнаглядпраці України зазначав: "...працівники, яким встановлено неповний робочий час шляхом зменшення тривалості робочого дня <...> не користуються правом одержання додаткової відпустки за особливий характер роботи..."

Проте Мінсоцполітики України раптово змінило думку.

У коментованому листі Міністерство зауважує: підприємство самостійно в колективному договорі визначає перелік професій і посад, на яких можуть застосовувати ненормований робочий день. До повноважень роботодавця належить і встановлення тривалості щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день за кожним видом робіт, професій та посад. Тож, якщо в колдоговорі за посадою передбачено застосування ненормованого робочого дня, а працівника прийнято на цю посаду на неповний робочий день, підприємство не має обмежень у наданні йому додаткової відпустки за "ненормованість" — вважає відомство.

Не будемо із цим сперечатися, лише звернемо увагу на деякі моменти.

ПО-ПЕРШЕ Додвідпустку за особливий характер праці надають лише за час фактичної зайнятості на відповідній роботі, якщо працівник трудиться в цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, установленої для працівників цього виробництва або цієї посади (ч. 2 ст. 9 Закону про відпустки). Так, якщо тривалість робочого дня працівника становить, наприклад, 2 або 3 години на день, а для інших працівників на цьому виробництві (у цьому цеху, на цій посаді) встановлено 8-годинний робочий день, права на "особливу" додвідпустку він не має.

ПО-ДРУГЕ За умови неповного робочого часу, згідно зі ст. 56 Кодексу законів про працю України  (далі — КЗпП), оплату праці провадять пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку. Тож ця законодавча норма передбачає не лише нормування робочого часу, а й оплату відпрацьованих годин. Не зовсім зрозуміло, як визначати відпрацьований час працівнику з неповним днем за умови ненормованого робочого дня, і, відповідно, як у такому разі оплачувати його працю?

ПО-ТРЕТЄ Аргументуючи свої висновки, Мінсоцполітики України зазначає: його рекомендації не реєструють у Міністерстві юстиції України, а тому вони не є нормативно-правовими актами, тож і керуватися ними не обов'язково. Далі Міністерство підсумовує: "...чинне законодавство <...> не містить заборони застосування ненормованого робочого дня для працівників, зайнятих на роботі з неповним робочим днем". Що ж, ця думка слушна. Проте нагадаємо: у КЗпП загалом немає жодних згадувань про ненормований робочий день. Фактично Рекомендації № 7 — це єдиний документ, який визначає певні правила для такого режиму. Хоча про ненормований робочий день і мовиться в ст. 8 Закону про відпустки, "ненормування" робочого часу навіть суперечить деяким нормам КЗпП. Адже останній передбачає, що години, відпрацьовані понад установлену тривалість робочого дня, слід вважати надурочними (ст. 62 КЗпП) і компенсувати таку роботу оплатою в подвійному розмірі (ст. 106 КЗпП). Тож чинне законодавство не містить ані заборони, ані дозволу не нормувати робочий день за неповного робочого часу. Ба більше, воно загалом не визначає, що таке ненормований робочий день і на яких умовах його слід впроваджувати. Тому вимушені констатувати: доки на зміну КЗпП не прийде Трудовий кодекс, який, сподіваємося, розставить крапки над "і", Рекомендаціями № 7 користуватися доцільно навіть за відсутності їхньої держ­реєстрації, адже вони хоч якось заповнюють білі плями в чинному трудовому законодавстві.

Олена БРУСНИЦИНА, 
консультант газети "Все про бухгалтерський облік"


[1] Рекомендації щодо порядку надання працівникам із ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпуст­ки за особливий характер праці, затверджені наказом Мінпраці та соцполітики України від 10.10.97 р. № 7.

[1] Рекомендації щодо порядку надання працівникам із ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпуст­ки за особливий характер праці, затверджені наказом Мінпраці та соцполітики України від 10.10.97 р. № 7.

Про газету

Рік заснування 1993
Перiодичнiсть виходу 120 номерiв на рiк

Передплатити газету

Придбати