Учасник покидає ТОВ: чи достатньо оформлення акта для передання частки

Стаття з газети "Все про бухгалтерський облік" № 101 за 2020 р.

ТОВ складається з двох учасників-фізосіб, один із яких вирішив покинути товариство. При цьому свою частку він не забирає, а оформлює в нотаріуса акт приймання-передачі частки на користь іншого учасника. 
Чи достатньо цього і як це впливає на оподаткування операції?

Запитання з консультаційної лінії

ВІДПОВІДЬ: Підписання між учасниками акта приймання-передачі частки з нотаріальним посвідченням їхніх підписів на ньому вистачить для держреєстрації змін складу учасників товариства, але його замало для належного відчуження самої частки в статутному капіталі ТОВ.

Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" від 06.02.18 р. № 2275-VIII (далі — Закон про ТОВ) передбачає два способи, за допомогою яких учасник за своєю ініціативою може покинути лави ТОВ: вийти з товариства або відчужити частку на користь іншої особи.

Кожен із цих способів є самодостатнім та взаємозамінним. Себто неможливо, що учасник виходить із товариства та одночасно розпоряджається своєю часткою, визначаючи її юридичну долю. Або те, або інше. Адже це різні речі, які по-своєму оформлюються та призводять до різних зобов'язань між сторонами, які знову-таки, як правило, не збігаються. Зокрема, виходу учасника присвячена ст. 24, а відчуженню частки — ст. 21 Закону про ТОВ.

У першому випадку каталізатором виступає заява учасника про вихід. При цьому він претендує на виплату зі сторони товариства вартості своєї частки, яка визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру своєї частки. А в другому — укладає правочин із відчуження частки з іншим засновником або третьою особою, за яким отримує обумовлену в ньому ціну за свою частку (якщо він відплатний). Ще є варіант викупу частки в учасника самим товариством відповідно до вимог ст. 25 Закону про ТОВ. Однак відчуження частки — це двосторонній правочин, позаяк на його укладення необхідне вільне воле­виявлення учасника, який відчужує частку, та іншої особи, яка її набуває у власність. Поза тим, таке відчуження відбувається за відповідним договором: купівлі-продажу, міни або дарування.

Із цього приводу доцільно пригадати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, сформульовану в постанові від 01.10.19 р. у справі № 909/1294/15|12-33гс19: відступлення (відчуження) частки не є самостійним непоіменованим видом договору, оскільки воно відбувається шляхом укладання договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Такий договір може укладатися в усній або письмовій формі залежно від вимог чинного законодавства України та статуту товариства. Але недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, окрім випадків, знову ж таки встановлених легіслацією.

Ми ведемо до того, що підписання акта прий­мання-передачі частки не є таким самостійним непоіменованим договором. Акт приймання-передачі — зазвичай вторинний документ. 

А стимулятором його оформлення є договір, за яким відбулося відчуження майна. Ба більше, у ньому має бути посилання на договір, у зв'язку з укладенням якого сторони підписують акт.

На думку Верховного Суду, навіть коли сторони певним чином називають правочин, який вони вчиняють, але, по суті, він відповідає ознакам іншого правочину, то мають застосовуватися норми, що регулюють останній. Тобто якщо особа укладає правочин щодо відчуження частки іншій особі й отримує за це кошти, то це звичайний договір купівлі-продажу. Якщо взамін частки особа нічого не отримує — це договір дарування.

Відповідно, у такому разі зазначений договір повинен містити всі істотні умови — про предмет договору, ті, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів такого виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Сумнівно, що в цьому акті сторони подбають про їх відображення.

Тож вважаємо, що в разі відчуження своєї частки засновники мають спочатку укласти між собою письмовий договір купівлі-продажу, міни або дарування, який, між іншим, закон не потребує посвідчувати нотаріально, а після цього вже оформити акт приймання-передачі, справжність підписів на якому має бути засвідчена нотаріусом, як того вимагає ч. 5 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань" від 15.05.03 р. № 755-IV.

Тим більше, якщо передача частки все-таки відбуватиметься за гроші, то необхідно зафіксувати її вартість, обов'язок і порядок сплати кош­тів покупцем. Інакше продавцеві буде складно або навіть неможливо довести існування цих умов. До того ж за відсутності договору акт, у якому буде зафіксовано лишень факт безкоштовного приймання-передачі частки, може бути розцінений як її дарування. Опріч того, що це може не відповідати дійсним обставинам відчуження, воно ще й не вигідно з податкової точки зору для набувача частки, адже в такому разі він отримує дохід від дарування, який обкладається податком на доходи фізосіб за правилами п. 174.2 ПКУ, зосібна за ставкою 5% бази оподаткування. У разі ж укладення договору купівлі-продажу учасник-покупець нестиме витрати, а в учасника-продавця оподатковуватиметься інвестиційний прибуток за правилами п. 170.2 ПКУ.

Не даремно кажуть, сім разів відміряй, один раз відріж, щоб учасникам не довелося жалкувати про те, що їх не так зрозуміли, як вони того насправді хотіли.

Гліб САЗОНОВ,
юрист, м. Київ

Увійдіть, щоб додати коментар

Коментарі

  • Коментарі не знайдені

Про газету

Рік заснування 1993
Перiодичнiсть виходу 120 номерiв на рiк

Передплатити газету

Придбати