Previous Page  6 / 9 Next Page
Information
Show Menu
Previous Page 6 / 9 Next Page
Page Background

Проза

www.dnipro-ukr.com.ua

Рута Богдан

– Обережно!

Хлопець, який стояв поряд, швидко

підхопив його, але Богдана вчепилася в

книгу.

– Що з тобою? – він занепокоєно роз-

глядав її обличчя.

– Не знаю, щось у голові запаморочи-

лося.

Василь забрав у Богдани фоліант.

– Давай потримаю.

– Добре. – Богдана неохоче віддала

книгу. – Я, мабуть, уже піду. Сьогодні ще

стрибаю з парашутом. Ти не будеш?

– Ні, сьогодні не зможу. Є ще деякі

справи. Я тебе проведу.

Василь обережно поклав фоліант на

полицю до інших раритетних видань і

повернувся до Богдани. Вона уважно

слідкувала за його рухами, проводжаю-

чи книгу замисленим поглядом. Василь

був аспірантом, писав дисертацію й

працював у запасниках із різними рари-

тетними виданнями. Вони познайоми-

лися цього року, коли Богдана почала

працювати в запаснику. Крім захоплен-

ня історією, їх поєднувало спільне хобі –

парашутний спорт.

Василь і Богдана разом вийшли із за-

пасника й неквапом покрокували через

дальню залу. Богдана вкотре розглядала

експонати, намагаючись уявити їхніх ко-

лишніх хазяїв та придумуючи, як і чому

всі ці предмети опинилися в музеї. У залі

біля дзеркала стояв її улюблений експо-

нат – крісло Сатани, зроблене із чорного

дерева, прикрашене дивними фігурами

та різьбленням. Але найголовніше – це

його форма. Такого вона ніде не бачи-

ла. Голова, крила, хвіст. Дракон неначе

зібрався злетіти… Богдана застигла пе-

ред кріслом.

– Це останнє. Незабаром усі вони бу-

дуть разом. І тоді ніщо вже нас не вря-

тує!

Богдана здригнулася від несподі-

ванки. Вона швидко озирнулася. Біля

крісла стояв дивний чоловік у чорному

костюмі, тримаючи руки над головою

дракона.

– Пробачте, ви про що? – не втрима-

лася Богдана.

– А ви хто? – запитав чоловік. Його

слова різко застукотіли по паркетній

підлозі.

– Я студентка, навчаюся в магістра-

турі. А тут вивчаю давні артефакти. А ви,

пробачте, хто?

Чоловік пильно подивився на Бог-

дану. Несподівано вона побачила,

як над його головою з’явилася темна

хмара.

– Ти одна з них. Я це відчуваю.

– Та про що це ви? Із кого з них? Зі

студентів?

Богдана здивовано розглядала темну

фігуру співрозмовника.

– Вони незабаром прийдуть по тебе.

Ти маєш бути готова.

Його блакитні, майже прозорі очі не-

наче поглинали її. Вона струсонула го-

ловою, щоб прийти до тями.

– Що це ви таке верзете? До чого го-

това? Нічого не розумію.

Раптом незнайомець різко повернув-

ся й покрокував із зали. Богдана прове-

ла його здивованим поглядом.

– Якийсь ненормальний. Про що це

він?

Василь пильно подивився на Богдану.

– Не маю уявлення.

Богдана уважно роздивлялася крісло.

– Дивний усе-таки цей раритет. Жод-

них документів про те, звідки така рід-

кісна річ узялася в музеї, немає. І енер-

гетика в нього дуже темна.

Богдана обійшла крісло, оглядаючи

його з різних боків. Дівчина провела

рукою по дивовижному орнаменту на

спинці й відчула сильне бажання сісти в

крісло. Вона зробила над собою зусилля

й відійшла на кілька кроків.

– А ти віриш у легенду про нього? –

замислено промовила вона.

– Як можна вірити легенді, це ж не

історично підтверджений факт, а прос-

то чиїсь оповідки, – знизав плечима Ва-

силь, вдивляючись у чудернацький ор-

намент.

– Ні, усе-таки кожна легенда має під

собою певне підґрунтя. Ось тільки тре-

ба з’ясувати, яке саме.

– Ти вже запізнюєшся, – нагадав їй

Василь.