Previous Page  7 / 9 Next Page
Information
Show Menu
Previous Page 7 / 9 Next Page
Page Background

ДНІПРО 1’2018

У його голосі чомусь прозвучало роз-

дратування.

– Так, ходімо.

Богдана ще раз пильно подивилася

на крісло, потім вийшла із зали. Хлопець

швидко крокував услід.

***

Промені сонця, що заглядали крізь

ілюмінатори, блимали на підлозі, сплі-

таючи тіні в дивовижних візерунках.

Літак нарешті набрав потрібну висоту,

і парашутисти приготувалися до стриб-

ка. Богдана, як завжди, підійшла до две-

рей перша.

– Ну що, з Богом! – сказала вона.

Дівчина всміхнулася й підморгнула

іншим парашутистам.

– Удачі! – почула вона у відповідь,

проте її свідомість була вже там, у про-

зорій глибині неба.

– Перший пішов!

Богдана вистрибнула. Довгоочікува-

не відчуття свободи звично увірвалося

в мозок, наповнило її всю, перелилося

через край і змило нудотну буденність,

яка залишилася там, у іншому вимірі.

– Привіт, друже! – закричала Богдана

вітру.

– Привіт! – відповів вітер і поцілував

темні хвилі її волосся.

– Я щаслива! – почули хмари і привіт-

но помахалидівчині у відповідь.

Але вже час повертатися. Вона роз­

крила парашут. Іще кілька хвилин у

небі, і її ноги знову відчули землю. Нав-

коло один за одним приземлялися інші

парашутисти. Богдана розпрямилася,

і раптом перед її очима нізвідки з’явився

незнайомий чоловік років шістдесяти,

у гуцульській вишитій жилетці. У руках

він тримав палицю. На пальці у яскравих

променях виблискував старовинний

перстень. Чоловік кілька секунд пильно

дивився на Богдану і так само несподі-

вано зник. Богдана оторопіло застигла

на місці. До неї підійшов інструктор.

– Як ти? – у його голосі почулося за-

непокоєння.

– Усе нормально.

Струснувши головою, дівчина наре-

шті опанувала себе й почала знімати

парашут. Вона на повні груди вдихала

п’янкий аромат розпашілих від спеки лу-

гових трав, насолоджуючись відчуттям

свободи, яке наповнювало її, як і завж-

ди, після стрибка. Потім вона повільно

пішла по траві, роздумуючи над побаче-

ним.

***

Яскраво світило сонце, і чудовий аро-

мат духмяної трави наповнював груди

Данила. Він сидів у ямі, тримаючи в руці

одну зі знахідок. У сліпучих променях

перед ним виблискували чудернацькі

старовинні персні та залізні амулети у

формі кола.

– Цікаві знахідки. Тобі знову пощас-

тило. Везучий ти.

Данило підвів голову й побачив коле-

гу, який схилився над краєм розкопок.

– Та ні, просто випадок, – посміхнув-

ся Данило.

– Не знаю, що за випадок, але чо-

мусь він постійно тільки в тебе трап-

ляється. Я у свої тридцять ще майже

нічого путнього не знайшов, а ти у

свої двадцять п’ять уже лабораторією

керуєш.

Данило підняв амулет вище, аби кра-

ще його роздивитися, і раптом поза-

ду колеги побачив над ямою чоловіка

років шістдесяти в гуцульській вишитій

жилетці. У руках він тримав палицю, а

на його пальці у променях сонця яскра-

во блимав незвичайної форми перс-

тень. Чоловік уважно спостерігав за

Данилом. Потім раптово зник. Данило

опустив амулет і замислено подивився

перед собою. Думки його були десь да-

леко.

– То ти коли назад до лабораторії

збираєшся? – голос колеги повернув

Данила до реальності.

– Завтра. Треба все занести до реєст-

ру та класифікувати. Залишишся замість

мене, проконтролюєш, щоб усе закінчи-

ли як слід. Я на вас чекатиму.

– Добре.

Данило піднявся нагору й приклав

руку до очей. Відчуття безмежності сте-

пу та свободи наповнило його груди.

Вітер стиха колихав траву. П’янкий аро-

мат заповнював мозок…