Previous Page  8 / 9 Next Page
Information
Show Menu
Previous Page 8 / 9 Next Page
Page Background

Проза

www.dnipro-ukr.com.ua

***

Лісовою стежкою неквапно кроку-

вали двоє чоловіків. Один із них – той

самий, якого бачили Богдана та Данило.

У руках він, як і тоді, тримав палицю, а на

його пальці виблискував старовинний

металевий перстень. Поряд із ним ішов

високий кремезний темноволосий чо-

ловік років сорока. У руках у нього була

мисливська рушниця. Він працював ліс-

ником і саме обходив свою територію,

перевіряючи, чи все так, як має бути.

– Ну що, Божедаре, ти всіх бачив? –

запитав молодший.

– Ще ні.

– І коли ти їх повідомиш?

– Скоро.

– Поквапся, ти ж знаєш, у нас обмаль

часу.

– Ти це мені кажеш, Захаре?

– Ну ти ж не квапишся, – посміхнувся

Захар і зазирнув у темні глибокі очі Бо-

жедара.

– Ще є трохи часу.

Божедар зупинився й турботливо

прибрав убік гілку, що звисала прямо

над його головою.

–Ачетверта знає,щоволодієдаром? –

сині очі Захара стали серйозними.

– Ні.

– То як вона буде четвертою силою?

У нас обмаль часу, ти сам казав.

– Її навчить третій. Так сказали духи

пращурів.

– А про того, хто шукає книгу, щось

сказали? – поцікавився Захар, спостері-

гаючи, як білка стрибає в гілках, несучи

щось їстівне.

– Він сам не зможе все зробити.

– То шукатиме помічника.

– Так, шукатиме.

– Ми маємо перешкодити. Треба

поспішати.

– Так, за кілька днів. Будь готовий, –

сказав Божедар.

– Я вже давно готовий.

Раптом удалині почувся жіночий го-

лос.

– Захаре! Ти де?

– Софія кличе, маю йти, – промовив

лісник. – Бувай!

– Бувай!

Захар озирнувся на Божедара,

але того вже не було поряд. Лісник

вийшов на галявину. Йому назустріч

швидко йшла гарненька жінка років

тридцяти.

– Захаре, іди швидше, бо обід захоло-

не! Я щойно принесла.

– Дякую! Уже йду!

Софія та Захар попрямували через

галявину до сторожки лісника.

Жінка прослизнула у двері. Захар

злегка нахилив голову, щоби не заче-

питися за одвірок. У кімнаті вже було

накрито на стіл. У глиняному посуді –

борщ, пампушки, смажена риба. Пахло

свіжоспеченим хлібом.

Захар поставив рушницю в куток і

сів за стіл. Він перехрестився на іко-

ну, промовив коротку молитву та

відламав від буханця великий шмат.

Повільно, з насолодою відкусив хліб і

зачерпнув дерев’яною ложкою борщ.

Софія сиділа навпроти, підперши ру-

кою щоку, і турботливо спостерігала

за братом.

– Одружитися тобі треба. Скільки

можна отак жити відлюдником?

Захар невдоволено зиркнув поверх

тарілки.

– Знов за рибу гроші. Ну що ти все

про одруження? Як прийде час, од-

ружуся. Поки мені достатньо твоєї

родини. Двоє племінників, твій чо-

ловік – що ще потрібно для щасливого

життя?

– Своїх би діточок тобі вже.

– Будуть ще, не хвилюйся.

– А їжу я так і буду щодня тобі носити?

– То не носи, я сам можу приготувати.

– Авжеж, знаю я, як ти приготуєш.

Корінцями харчуватимешся.

– Корінці дуже корисні, – відбивався

Захар, з насолодою запихаючи шматок

риби до рота.

– Так, коли немає нічого іншого.

Захар закінчив їсти, витер руки

серветкою q підвівся.

– Дякую, люба сестричко! Що б я без

тебе робив!

– На здоров’я!

– Ну, я пішов. Мені ще одну ділянку

треба оглянути.