Previous Page  5 / 8 Next Page
Information
Show Menu
Previous Page 5 / 8 Next Page
Page Background

Проза

Чолом та зубами

Їхню хату мали знести за часів царя-

гороха чи кукурудзи – якось так казали.

Навкруги ще тоді понабудовували тіс-

них п’ятиповерхівок-малосімейок і гур-

тожитків, а на ці чотири хати, мабуть,

не вистачило «батарейок» і стратегій

п’ятирічки. Урешті стареньке містечко

потяглося за потребами урбанізації,

райони швидко забудовувалися, тисну-

чи на приватні сектори; заводи страте-

гічного призначення, яких тут, до речі,

вистачало, заселяли робітників до ко-

робок-квартир. І коли одного разу (уже

вп’яте) прийшли дві повненькі тітоньки

із крученими хімією зачісками, на поріг

облупленої хатини вийшла мамка-Нін-

ка, як на неї казали всі сусіди та їхні з

батьком дружки. У замусоленім халаті

(без будь-якої білизни, малий це знав),

із цигаркою в руці, вона стала руки в

боки:

– О-о, дивись на них, прийшли. Чого

ви сюди ходите?! Я сказала: хату не дам

знести! Ще як я її купляла, казали, що

вона під знос. Не дам, я сказала!

І махнула рукою вбік так, що нею

самою аж заколивало. Одна з тіточок

скрушно похитала головою:

– Ніно-Ніно, подивись, на шо ти вже

стала похожа, дитину пожалій. Ти шо,

не розумієш, шо ваша хата не заважає?

Сусідів знесуть, а ваша оця халупа зали-

шиться. А так би й гроші тобі заплатили,

і квартиру получила б.

Справді, згідно з проектом будівниц-

тва хатину Нінки можна було не чіпати.

У бюро архітектури й планування по­

блажливо дали добро, щоби знести всі

чотири халупи, а Нінка вперлась рогом.

– Семенівно, ходімо звідси. Хай си-

дить, поки дах їй на голову не завалить-

ся, – у розмову втрутилась інша кучеря-

ва тітонька.

ярослав ярошенко

– Та в цій халупі, шоб ви знали, ко-

лись жив німецький охвіцер, а отам, де

яблуня, стояла конюшня. Я сказала – не

дам, і все тут! Я сказала. І не ходіть біль-

ше!

Нінка пішла в дім і гепнула за собою

дверима. Клямка для навісного замка

ще деякий час бовталася, дзвеніла об

скобу, а малий сидів біля аґрусового

куща й усе те спостерігав. Пізня ди-

тина  – небажана, несподівана, з-під

п’яного гульбища. Тітоньки пройшли

повз, глипнувши мимохідь на замурза-

Х АЛАБУДА

Пригодницький роман