Проза
ілона котовщик
28.02.1994 р.
Сьогодні я почала вести щоденник.
Чому саме сьогодні й чому почала – хто
його зна… Можливо, за компанію, ос-
кільки багато знайомих мені дівчат ве-
дуть щоденники й божаться, що дадуть
їх читати онукам. Потрібні тим онукам
наші щоденники… Онуки будуть зай-
няті чимось принципово новим, своїм
і нам не зрозумілим. А нам, бабусям
тих майбутніх онуків, доведеться лише
зітхати, плести шкарпетки й патякати
щось на кшталт: «От як я була у твоєму
віці…» Якщо, звісно, бабусі майбутньо-
го плестимуть шкарпетки. Я особисто
планую на пенсії мандрувати й кататися
на роликах. Ну, щось таке… А можливо,
тому писати почала, що сьогодні ос-
танній день зими, а коли весна на носі,
завжди хочеться щось таке-е-таке втну-
ти. І ще: завтра розпочнеться моє тру-
Веселкові душі
Якоcь мама розповіла нам – мені та моєму
брату – одну цікаву історію. Це невигадана іс-
торія: події, які в ній описані, мали місце в реаль-
ному житті реальних людей. Щоравда, усі імена,
прізвища та «кликухи» персонажів даної розповіді –
вигадані. Будь-який збіг з іменами реальних осіб може
бути лише випадковим. Дівчини Насті Оніщенко ніколи
не існувало. Пригоди, які відбулися нібито безпосередньо
з Настею, насправді відбувалися з абсолютно різними людьми (у тому числі і з нашою
мамою) у різні проміжки часу. Отже, прототипами Насті та інших персонажів розповіді
є: частково наша мама, частково її друзі, подруги, знайомі чи й малознайомі люди, які
колись, за певних обставин, відіграли якусь (велику чи маленьку) роль у маминому жит-
ті. Історія нас зацікавила. Брат радив додати більше небезпечних пригод, зловісних
персонажів… Можливо, і було б потрібно щось із розповіді викинути, щось додати, на
чомусь акцентувати увагу… Але я вирішила записати її так, як записала: оскільки мій
брат брав участь у написанні цієї розповіді порадами та ідеями, а набирати текст до-
водилося саме мені, то я й подумала: хто набирає, той і править бал! Отже, я прийня-
ла остаточне рішення: викласти все майже слово в слово так, як почула від мами, але
згрупувавши все в одну пригоду однієї дівчини. Оформити розповідь ми вирішили у вигляді
щоденника. Отже, на ваш розсуд: «Веселкові душі».
дове життя! Я влаштувалася на роботу!
Ну, правда, не зовсім на роботу, а так,
підробітки… Але все-таки добре: мати-
му власні кошти. Для бідного студента
з мізерною стипендією – це вже щось.
Сьогодні була на співбесіді, і мене таки
взяли! Буду торгувати різними пивами-
водами на Привокзальній площі станції
Київ-Пасажирський. Людей побачу, себе
покажу… Розбагатію. Можливо, буде
трохи важко, але я впораюся. Мій тех-
нікум залізничного транспорту в п’яти
хвилинах від залізничного вокзалу зна-
ходиться. Після пар за мить до місця ро-
боти домчу. А після роботи на останнє
метро – і на Святошин у гуртожиток.
А уроки й уночі чудово зробити можна.
Ну, там побачимо. Отже, з нетерпінням
чекаю того завтра. Страшенно мені хо-
четься купити таку спідницю, як у На-
ташки з паралельної групи. І такі шта-
Пригодницький роман