9 / 14
податкові спори
Розкриваємо таємниці судових рішень
У цій ситуації Вінницький апеляційний адмінсуд у поста-
нові від 05.07.17 р. у справі № 802/470/17-а послався на перелік
аналогічних судових рішень вищих судових інстанцій (
див.
по
станови Верховного Суду України від 18.03.14 р. у справі № 21-
251а13, від 18.11.14 р. у справі № 21-422а14 і від 29.03.17 р. у
справі № 826/11082/14, Вищого адміністративного суду України
від 25.05.16 р. у справі № 826/7705/13 та ін.).
У результаті договір поставки було визнано недійсним як
фіктивний, оскільки він суперечить ч. 1 ст. 203 ЦКУ.
Однак у стягненні коштів, одержаних підприємством-поста-
чальником, у дохід держави суд відмовив. Із цього приводу він
зазначив, що санкції, які передбачено ч. 1 ст. 208 ГКУ, є конфіс-
каційними, а не цивільно-правовими. Стягнення коштів у дохід
держави відбувається за порушення правил здійснення госпділь-
ності, тобто ці
санкції підпадають під визначення адміністратив-
но-господарських, а тому можуть застосовуватися лише протя-
гом строків, установлених ст. 250 ГКУ.
Згадана норма ГКУ передбачає: адміністративно-госпо-
дарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господа-
рювання
протягом шести місяців із дня виявлення порушення,
але не пізніше ніж через рік із дня порушення
цим суб'єктом
установлених законодавчими актами правил здійснення госпо-
дарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Треба сказати, що ст. 250 ГКУ містить ч. 2, яка виключає
її поширення на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення
яких визначено ПКУ, Законом про банки та іншими законами,
контроль за дотриманням яких покладено на органи доходів і
зборів. Із цього приводу суд зазначив, що стягнення коштів у
дохід держави на підставі ст. 208 ГКУ стосується санкцій, пе-
редбачених саме ГКУ, а не штрафних санкцій, тому
ч. 2 ст. 250
ГКУ не застосовується.